Хтось був давно, як пісня, вільний,
А Україна – у печалі.
Ішла крізь розбрати і війни –
Аж обрії вогнем кричали.
Коли скарби вручала Доля
І роздала усім, що мала,
То Україну в Дикім полі
Уже останньою спіткала:

"Ти не засмучуйся, не треба, |
Хто винен, що прийшла так пізно? |
Кому не випав скарб із неба – |
Отримає в дарунок пісню". | (2)

І пісня линула все далі,
Усіх довкола дивувала.
А Доля десь в кутку ридала,
І пісня долю вже втішала:

"Ти не засмучуйся, не треба,
Хто винен, що прийшла так пізно?
Кому не випав скарб із неба –
Отримає в дарунок пісню.
Ти не засмучуйся, не треба,
Хто винен, що прийшла так пізно?
Кому не випав скарб із неба –
Отримає на втіху пісню".