Напевне, я не знаю ще землі,
Ще маю забагато помилок...
Чи, може, наші душі-кораблі
Зустрілись вперше серед скель-думок?..
Але не час, не час на цю розмову,
Коли світ гине у обіймах зла.
Ми, може, стрінемось з тобою знову,
Якщо в твоїй душі любов цвіла...

Для всіх була і буду я чужа,
Чужа і дивна, наче самота.
Та те, що когось мучить і вража,
Для мене – найрідніша висота.
Але не час, не час на цю розмову,
Коли світ гине у обіймах зла.
То краще вивчить скель холодну мову,
Ніж знати, як мете юрби мітла.

Не прихиляйсь так близько до людей, –
Благає і болить моя душа.
Та серце птахом рветься із грудей
До тих, кого ніщо вже не втіша.
Але не час, не час на цю розмову,
Коли світ гине у обіймах зла.
Я ладна б розчинитись в краплі слова,
Аби вона комусь допомогла...