Раз я берегом ішов стежкою в'юнкою,
У турботоньках про газ, про його ціну...
Аж зненацька лопухи стали, мов стіною, –
Що листаті, що густі... Ще й не обминуть!
І згадалось, як дітьми тут з рання до нічки
Ми бісились, поки десь в пузі не крутне...
Як потому підтирав лопухом гузничку,
Як дражнили лопухом тут колись мене...

Лопухи, лопухи, друзі днів дитинних,
Як любив гулять між вас, вранці, по росі!..
Тож ростіть рясніше й скрізь в нашій Україні,
Щоби вистачило вас на гузнички всі!
Ще й тому всі ми вас берегти повинні,
Що така в мене є думка жартівна:
Чим побільше буде вас просто як рослини,
Тим поменше лопухів буде поміж нас!

І нема в тім, лопухи, вашої провини,
Що на голову як хтось щось не те вдягне,
Зразу згадують про вас, ваше лопушиння...
– Як свиня під лопухом! – кожен сказоне!..
...Суть же в тім, що в час своїх розквіту й пишноти
Ви не тільки буйний лист, втіха дітлахів, –
Ви іще й гроза штанів і кінець колготам,
Бо причіпливі украй ваші реп'яхи!

Лопухи, лопухи, вам нема заміни,
Лопухи, лопухи, вам нема ціни!
Хай побільше вас росте в нашій Україні,
І під кожним хай лежить хоч би по свині...
І нехай будуть вас непролазні хащі,
І хранить нас нехай ваш природний хист –
Тож ростіть, мов джунглі, ви на кордонах наших,
Хай відлякують врагів ваші реп'яхи!

Лопухи, лопухи, будьте вищі за дахи!
Українські лопухи!