Веслує він морем, веслує сам -
Вже видніється берег, він скоро буде там,
Срібна світиль йому стелиться в дорогу,
Моряк радіє рідним берегам.
Серце б'ється швидше, а руки тремтять,
На березі темно, всі вже сплять,
Він здолав лютий вир і пройшов дикий шторм,
І він хоче про це заспівать.

Берег стрів його очима непривітними -
Моряк тільки лиш плечима знизав.
Його засмагле чоло стало непотрібним,
Як тільки на твердь земну він став.
І йому вже не сняться сни,
Він не бачить Сонця чистий світанок,
Тому він вертається вночі на човен
І в морі стрічатиме новий ранок.

Веслує, веслує весляр, веслує, |
І хоч він крізь жабра води зникає, |
Все одно через мить на поверхню виринає |
І далі хвилю сідлає. |
Сонце горить на його вітрилі, |
Хліб і вода у нього на столі, |
І хоч він господар морської хвилі, |
Його влада закінчується на землі... | (2)