І ніби застогнали рідні гори -
Пішов співак, ні, все-таки співець,
Бо поєднав і радощі, і горе,
На голос свій поклав вогонь сердець.
Яка коротка і стрімка дорога...
Як птах, зринає пам'ять кожен раз.
Твоя душа вже відійшла до Бога,
А пісня залишилась проміж нас.

На цій землі слід сонячний лишив ти,
Немов карпатське вишивання - слід.
Ти будеш жити, вічно будеш жити,
Бо не щеза любові родовід.
І пісня давня знову нас зустріне,
Даль проясніє, стишиться жура.
Бо голос твій взяла собі Вкраїна,
Щоб ним учить нас правди і добра.

Тебе нема, лише тумани низько
Вуаллю застеляють мить гірку.
Як боляче сльозина верховинська
Скотилась Україні на щоку.
Всміхнись нам, друже, з дальнього далека
І висуши всі краплі гіркоти.
Над рідним краєм вже летять лелеки,
А може, серед них, Назаре, й ти?