5:-----8/10~--5-----6-8----|
6:--3-----------3-6-----3--|

Жили уf світлиці дcві маліc5 дівчиcни,
ЗвеF5деніїf5 сестри у оG5дній хаF5тині. f  
C5 Однаc5 була доcбра й fгарна, наче cпанна,c5       c  
ПрийнF5яла, f5як сестру, G5дівку безтаfланну.c5        f  
C5 Покиc5 тая добcра батfьку   помагcала,   c5       c  
БезтF5аланнf5а сестра G5нічками F5гулялаf, 
C5Поки c5добра в cкосу гроfна   запліcтала,  c5        c  
ІншаF5 собіf5 пана ситG5ого шукалfа.    c5       f  
C5Як стаc5ла веснcою добрfа  розквіcтати, c5        c  
ПочF5али сf5усіди вроG5ду поміF5чати,f  
C5 Очицc5і блакитcні, наfче небо  сиcні,   c5        c  
І косF5а до f5поясу з грG5онами калинfи!    c5       f  

У батьків питали: Віддаси за кого?
Бо така краса буває лиш від Бога!
Злій була несила того перенести,
Що гудять у світі лиш про добру сестру!..

Та одного разу та злая сестриця
Вже дійшла до краю, не змогла змириться,
Вирішила добру на вік покарати,
Доки та заснула - їй косу відтяти.

Встала добра сестра - дзеркало питає:
Чом у тебе, мила, вже коси немає?..
Та побігли сльози з очей, наче гради,
Бо тепер ніхто її не буде кохати...

А злая радіє та вголос сміється,
Що тепер Іванко за тином не в'ється.
Пробачила добра - одягла хустину,
Звали тую добру сестру - Україна!

Хоч відтяли косу, а краса все квітне,
Парубки всі стукають до неї у вікна!
Нехорошу сестру це настільки злило,
Що вона ночами хорошу лупила...

Та одного разу захотіла вбити,
Медом напоїти, щоби отруїти.
А її задумки стали помічати,
Всі зібрались разом і прогнали з хати!

І баба, і дідо, і татко, і мати,
І добрі сусіди, і куми, і свати,
Хіба ту сестрою можна називати,
Ту, яка ніколи не вміла кохати?..

Ту, яка ніколи не вміла любити
Ні чужих, ні рідних, ні живих, ні вбитих...
Стало це уроком для усіх їх свідків
Що бур'ян колючий не зламає квітку!..
C5Як би c5не склаcдались шfляхи і доcроги,c5         c  
Та за кF5им єf5 правда - G5того й переfмога!