Ой, смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці,
Посіяв я файку жита, а цибух пшениці.

На припічку молотив, у запічку віяв,
Під припічком наорав, пшениці насіяв.

Ой, Іван-подолян ходив з посторонком,
Вперезався комишем, підпирався ворком.

Тримав став на печі, черпав воду саком,
Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.

Як ся став запалив, риби погоріли,
Попалені щупаки до лісу летіли.

Ой, дівчино, дівчинонько, вмієш ся пишити,
А не вмієш до сорочки рукава пришити.

Ой, ти, білява, білявино, чого така біла?
Бо на мені пудерику до півтора кіла.

Ой, ішов я з вечорниць та попід городи,
Замотався в гарбузи та й наробив шкоди.

Як зачали старі баби кочергами гнати,
То я мусив гачі дерти, гарбузи латати.

Утікав я од Параски через перелазки,
Якась біда ударила по штанах три разки.

А я кричу: - Ґвалту, люди, чого біда хоче? –
А по мені четвертий раз: - Не ходи поночі!

Як ішов я через село, курка мене вздріла,
Якби не та паличенька, була б мене з'їла.

Гей скрипочка би не грала, якби не той смичок,
Не була би жінка бита, якби не язичок.

Та журюся, хлоп молодий, що ми жона схудне:
Доки зварить дещо їсти, то уже полуднє.

Ой, мала я миленького, ой мала я, мала,
Поставила на ворота, та й ворона вкрала.

Ой, мала я хлопця, ой хлопця Андруха,
Посадила над водою, та й украла муха.

Роботящий легінище, нема що казати:
До півночі за дівками, до полудня - спати.

Егей, файна дівка, срайна, шкода, що лінива:
Штири днини горшки мокли, а п'ятої мила.

Та чотири легіники сіно обертали,
Миша в сіні шелеснула - вони повтікали.

Ой, скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:
На роботі - замерзає, коло миски - пріє.