Світ в зіницях білих веж,
Світ, народжених для тебе.
З білих веж в твоїх долонях білий світ.

Світ в долонях білих крил,
Крила розтинає сила,
Сила звіра, яким і є сей білий світ.

Тихий край осанна,
Там небесна панна
Лоном білим грала,
Бо народжена сама була білою.

Панни край – осанна.
Пломеніла рана –
То сходило рано
Те єдине, що було не її.

Лоном вже рушає звір.
Сивим дивограєм його тіло сяє.
Грає там,
Крає там раною.

Плазом спрагло рану п’є,
Лоном! – бо він є її єдиним плодом.
Сходом – п’є,
Згодом – звіє.

Сіє рана зерна жовтих лез,
Зілля яро розтинає небо
Світом білих веж.
Світом, що не має більше меж.

Сину, то є тільки біль.
Гине у тім болю лине кволий посміх.
Тільки сіль.
Тільки знову.

Зір, запозичений в нього,
Звір – він схиляється перед тобою.
Болі зір сіє зорі.