bУ краї гірb і квітучихG гаївb  

bТекла рікbа, сяючи Gвдалинbі.

BНема чаGрівнішихc країн,B 

bДе писали бG балади bй пісні.

"У путь!" - то кликали гори й луки.
Там три сини залишали свій дім
Старший гордій, середній уперт,
Наймолодший був серцем відверт.

Слова отця були повні туги:
"В любові ви, немов квіти, росли,
Що жде вас там, у чужих краях
Збереже вас молитва моя".

BІ долинGув із гbір

BГолос Gмудрихb вершин:

B"Не розтрGатьте багcатства душі B 

bІ кохання неGзгасні воbгні".

Пройшли роки, промайнули, мов сни,
В тім краї гір і квітучих гаїв,
Зустрів отець синів своїх
Після стількох розтрат і скорбіт.

І старший син повернувся у дім:
"Пишайся, батьку, я сильніший од всіх,
У тому суть, щоб владу здобуть.
Постала з крові моя путь!"

Середній ніс золотії дари:
"дивись, отець, скільки маю скарбів,
Усі світи тепер мої
З їхніх сліз постає мій успіх".

І долинув із гір
Голос мудрих вершин:
"Проміняли багатства душі
На пошану й блискучі скарби".

Молодший син н6а колінах стояв:
"Батьку, прости, я героєм не став,
Сумлінний був, врагів простив"
І батько йому відповів:

"Чиста і щира твоя душа,
Нехай багатим і славним не став,
Та ти зберіг любов мою.
Я тобі свій престол віддаю!"

І долинув із гір
Голос мудрих вершин:
"Щири серцем, зі світлом у душі
Вірний син на престолі посів".