Живуть кити під містом. І тритони.
А ще дельфіни. В сумерку глибин,
в западинах, де чорний місяць тоне,
де вибрано породу з порожнин,
вони живуть – міноги і мурени,
сирени, восьминоги. І смиренне
сліпе суцвіття губок та медуз
у вирвах шахт, у ямах наших душ.

Живуть під містом леви, жовті й сонні.
Сховала їх розпечена трава.
Летючі зебри, антилопи й коні
цвітуть на дні пасовищ і саван. (останні 2 рядки – 2)

Живуть також під містом крокодили.
Заплутані в ліан солодкі жили,
тріпочуть тіні мавп або папуг.
І сотні сотень мух, мурах, ропух.

Живуть під містом зебри і буйтури, –
ревуть їх сурми в ніч, мов мерзла мідь.
Сайгаки й сарни, пасерби натури,
пасуться на межі нічних угідь. (останні 2 рядки – 2)

І мамонти, сумирні, мов корови,
і мастодонти. Кам’яні діброви
двигтять від них, тремтять, мов тепла твань,
вони сюди втекли від полювань.

Живуть під містом люди. І прочани,
і міщухи. І крила в рукавах.
Розкручується знову копійчане
порочне коло вицвілих розваг, –
усе так само. Пиво ярмаркове,
скрипки весільні, ліхтарі, підкови,
цілунки, плач, кохання і пітьма...
Під містом. Тільки міста вже нема. (3)