Виряджала мати сина у солдати,
Молоду невістку зелений льон жати. | (2)

Іди ти, невістко, зелений льон жати,
Тільки не вертайся до моєї хати. | (2)

Жала льон невістка, жала, не дожала
Та й посеред поля тополею стала. | (2)

Вже проходить рочок, другий наступає,
А на третій рочок козак повертає. | (2)

Добрий вечір, мамо, що то за причина,
Що на нащім полі росте тополина? | (2)

Не питайся, сину, що то за причина,
Бери топір в руки, рубай тополину. | (2)

Як ударив вперше, вона ся схилила,
Як ударив вдруге, та й заговорила. | (2)

Не рубай мя, милий, то я - твоя мила,
На моєму листі спить твоя дитина. | (2)

Ой, чиє ж то сіно, чиї ж то покоси,
Чия то дівчина розпустила коси? | (2)

Коси розпустила, гулять не ходила,
Молодого хлопця навік полюбила. | (2)

Проводжала мати сина у солдати,
Молоду невістку в поле жито жати. | (2)

Жала вона, жала, жала — не дожала
І до сходу сонця тополею стала... | (2)

Прийшов син до хати: — Здрастуй, рідна мати!
Де ж моя дружина, що не йде стрічати? | (2)

Не питайся, сину, про свою дружину.
Бери топір в руки — рубай тополину. | (2)

Як ударив вперше — вона й похилилась,
Як ударив вдруге — вона й попросилась: | (2)

Не рубай, коханий, бо я — твоя мила,
На моєму листі спить твоя дитина. | (2)