Вiд Сяну до Дону Тарас Компаніченко




Від Сdяну до Донgу дорога A7лежить,  d  
РозсFідланий кінь по дорозCі біжитFь.
Він змFіряв півсвіту, скриваCвив копитdа,
Однdаче не требgа, не треба A7тужить.  d  

І завdихрена гриgва в нічного A7коня,    d  
НіхтоF по дорозі йогоC не спиня. F 
Лиш дFівчина плаче: «КозаCче, козаdче,
А dя зостаюсgя на світі A7одна.»   d  

І чолdо козацgьке, і груди A7в крові,  d  
ОдиFн він лежить у досвіCтній імлі.F 
Над нFим тільки зорі та міCсяць в дозоdрі,
Та дdуші, що буgдуть ще жить A7на землі.   d  

Однdаче не требgа, не треба A7тужить:  d  
На свFіті лишається діCвчина житьF.
ДалеFка дорога, а в сеCрці тривогdа 
І рdання сльозаg, що на віях A7бринить.  d  





Zaloguj się aby zobaczyć całe opracowanie

Zaloguj się
Oceń to opracowanie
anonim