eТемінь часу миaнулоD   з тих буhремDних віeків,
eЯк наш злотоверхий Кaиїв D  хан Батий обступGив,
Тeатарва обсGіла крDучі старого ДніпрGа, -
Мeісто тоді боронaили гDалицькі вhої кнDязя Данилeа.

Приспів:
   Рeуська зaемле, слDавна во віки єсGи,
   Твeої діти зупинaили D  татарськhії Dордeи.

e  Хмари небо закривaають, D  темінь свhіт Dогортаe. 
e  Б'ються хоробро вaої D  тисяцького ДмитрGа.
eЙому сам князь ДанGило мDісто велів берегтGи
eІ у бою з бусурмaанином D  на смерть вhистDоятeи.

Б'ються вої хоробро і не день, і не два -
Вже на мурах іде бій. Напира татарва,
Хан гінців посилає до Дмитра в котрий раз:
"Дайте місто - вам чуже воно - ми помилуєм вас".

Приспів:
Руська земле, славна во віки єси,
Твої діти зупинили татарськії орди.

На спис воєвода сперся, Галич рідний згадав,
Той наділ, що йому князь та й за службу віддав,
Згадав жону молоду і синів-соколів -
І хановим посланцям він таке відповів:

"Вам нас не зрозуміти - у вас дому нема,
Нам що Галич, що Київ - Україна одна,
Ми присягу складали до смерті боронить,
То ж, поки живий хоча б один,
міста вам не полонить.

Скільки років минуло з тих буремних віків,
Як в останню атаку Дмитро воїв повів,
Трупом Київ встелили галицькі вояки,
Скарб соборної держави та й нам передали.

Приспів:
Руська земле, мати героїв-синів,
Чи нащадки зуміють бути гідними дідів?

Приспів:
Руська земле, славна во віки єси.
Твої діти зупинили татарськії орди.