Жив собі чоловік, не тужив,
Сам себе шанував і любив,
В інших – сім’ї і друзі,
А він в самоті дочекався сивин.

Правда, в юності в пору п’янку,
Раз таки закохавсь на віку,
Тільки розум його остудив
Надто швидко сердечний порив.

Приспів:
Жінка, діти – морока та й годі,
Розлучився при першій нагоді,
Звідтоді чарівниць обминав
І цурався любовних забав.

Полонили під старість розкоші,
Став складати поволеньки гроші,
А коли натаптав гаманці,
Збудував собі дім на ріці.

І човен все припнув між лілей,
Віддалі до села і людей,
Серед птахів і квітів, і трав,
На природі літа добував.

Приспів

Але якось поплив на човні
І якраз на стрімкій бистрині
Закрутило його, занесло
Поламало на друзки весло.

Не зогледівся як і коли
Провалився в кипучі вали,
Став кричати – нікого нема...
Навкруги тільки тиша німа.

Приспів:
Жінка й діти... жінка й діти...
І злетівши між верб та осик,
Захлинувся розпачливий крик...

Жив собі чоловік, не тужив,
Сам себе шанував і любив,
В інших – сім’ї і друзі,
А він в самоті дочекався сивин.