Наче в серце вистрілила... Досить, досить!..
Крізь холодну сутінь на лиці
Розвели в житті нас різні долі, долі,
Залишивши в пам’яті рубці.
Розвели в житті нас різні долі, долі,
Залишивши в пам’яті рубці.

А я без тебе звикнутись не можу,
Спогади, спогади заснути не дають,
І наче грози свіжістю тривожать
Душу ще не вистиглу, душу ще не вистиглу,
Душу ще не вистиглу мою.
А я без тебе дихати не можу,
Спогади заснути не дають,
І наче грози свіжістю тривожать
Душу ще не вистиглу мою.

І весільна сукня мов з туману,
І фата весільна наче хміль,
Тільки, тільки все залишилось обманом
Наших сподівань і наших мрій.
Тільки все залишилось обманом
Наших сподівань і наших мрій.

А я без тебе звикнутись не можу,
Спогади, спогади заснути не дають,
І наче грози свіжістю тривожать
Душу ще не вистиглу мою.
А я без тебе дихати не можу,
Спогади заснути не дають,
І наче грози свіжістю тривожать
Душу ще не вистиглу, душу ще не вистиглу,
Душу ще не вистиглу мою.

Стали ми байдужими і чужими,
Хоч і ходить сумнів по слідах,
Може, в душах наших ще не зими,
Може, холод в них не осіда?..
Ще не зими,
Може, холод в них не осіда?..

А я без тебе звикнутись не можу,
Спогади, спогади заснути не дають,
І наче грози свіжістю тривожать
Душу ще не вистиглу мою.
А я без тебе дихати не можу,
Спогади заснути не дають,
І наче грози свіжістю тривожать
Душу ще не вистиглу, душу ще не вистиглу,
Душу ще не вистиглу мою і твою...
Мою і твою...