Каже старий батько: "Слухай мене, сину.
Як помру – лежати хочу там на Україні.
Синє-синє небо там над головою,
Там, де похилилися верби над водою,
Там, де віють вітри понад берегами,
Там, де ідуть дощі між тими вербами,
Там у горах синіх тихо я спочину,
Ляжу в землю рідну – поклянися, сину!

Ти не пам’ятаєш, сину, злі часи і темні,
Знов топтали нашу землю орди чужоземні,
Заревли гармати, засвистіли кулі,
Страшно й споминати дні давно минулі:
Син пішов на батька, брат пішов на брата,
Мабуть споконвіку та земля проклята,
Розкидала доля нас по всьому світу,
Розійшлися з України сиротами діти.

Хто вмирав за партію, хто – за Батьківщину,
Хто правий був, хто не правий, – Бог розсудить, сину,
Тяжко на чужині віку доживати.
Син заплакав гірко: "Не вмирайте, тату!"

Не дуй, не дуй, вітре понад берегами,
Не йди, не йди, доще, між тими вербами,
Не стікай сльозами, синє-синє небо,
Не журися, земле, син летить до тебе!..